Смутна доба - Страница 95

— Господи, коли сюди знову повернеться життя?

— Головне, люди здичавіли, втратили людські якості.

— Не дивно.

Тут уже десятиліття не було спокою. Зборища тушинського злодія, розбишаки Сапеги, донські козаки отамана Зарудського, гонорове жондове військо польського короля, шведи, що прийшли на допомогу цареві Василю, свої ратні люди бродили краєм і чинили, що хотіли.

— Якщо нас підстрелять, я не здивуюсь. Всяк бачить у нас своїх лютих ворогів.

— Справді, будьмо обережнішими...

Зрештою зустріли невеликий польський загін і дізналися про обстановку. Справді, коронний гетьман Жолкевський в середині червня оточив Цареве Замчище, де сиділи з військом два московських воєводи — Єлецький і Волуєв. До гетьмана перейшов Зборовський, привівши тушинських поляків, котрі не хотіли служити самозванцеві. Війська в коронного гетьмана побільшало, та Жолкевський брати приступом Цареве Замчище не хотів, знав, що росіян при захисті укріплень не перемогти. Побачивши, що їх вирішили заморити голодом, воєводи послали гінця за допомогою. Та Жолкевський розгромив шведів, котрі прийшли на виручку обложеним.

— Досвідчений воїн, цього в нього не відняти!

Гетьман виявився і тонким політиком, він ставив не на короля, а на королевича Владислава. Тільки на тих умовах воєводи здали йому укріплення, вирвавши у нього клятву православній вірі зла не чинити, божих храмів не руйнувати і костелів не ставити.

На тих умовах Владиславу присягають Можайськ, Борисов, Боровськ, Ржев, навіть підмосковні монастирі. Військо хитрого Жолкевського поповнюється ратними людьми, що присягнули Владиславу, через них гетьман виходить на московський люд. Одначе москвичі вимагають, як сказано в одному з листів, щоб «господарю нашому королевичу Владиславу Сигизмундовичу охреститися у нашу християнську віру».

— Спішіть, козаки, бо ваш Жолкевський Москви досягне. Вона не лише беззахисна, а й прихильна до Владислава!..

Доходили й інші вісті — самозванець теж вирушив на Москву із Калуги, лишивши в одному з монастирів Марину Мнішек. Молчанов узяв Серпухов, йому здалися Коломна та Кашира. Але стояв Заранськ, де воєводив князь Дмитро Пожарський.

Самозванець теж швидко рухався вперед і став біля села Коломенського.

Козаки досягли Можайська, де зупинився коронний гетьман, чекаючи вістей з Москви. Він їх не прийняв, більше того — вилаяв джуру, котрий про них доповідав. Та лях одержав щедру винагороду.

— Почекайте день-два, не до вас панові Жолкевському...

А в Москві, щоб звільнити престол для королевича Владислава, назрів заколот. 17 липня 1610 року до царя Василя прийшли бояри і запропонували йому добровільно залишити трон. Люди, що заповнили Красну площу, теж просили царя лишити престол, хоч патріарх заперечував. Через два дні Захар Ляпунов з кількома князями знову побували у царя і умовили його постригтися в монахи.

Коли вістка, що колишнього царя вивезли до Вознесенського монастиря, долетіла до польського стану, джура гетьмана прибіг до київських козаків.

— Ходімо, пан Жолкевський вас прийме, у нього добрий настрій.

Козаки пішли на аудієнцію обоє.

Його служба

Сутички та бої зі злочинцями Григорія Пашкевича, котрі тримали у страхові київське воєводство, Левко Розтопча називав малою війною. Ще в 1610-му Пашкевич зібрав під Житомиром кілька тисяч озброєного бродячого наброду і спустошував усе, що траплялося на його шляху. Бандити не гребували випадковим подорожнім, що брів розгаслою осінньою дорогою, під Києвом вирізали шинкарську родину, а в корчмі виявилось двоє підсмажених курчат. Захоплювали і розтягали вони також великі дворянські маєтки з численним надвірним військом.

На початку 1611 року Пашкевич збив нову злодійську ватагу і поновив розбої. Левко відвідав Житомир, щоб прочитати у гродських книгах скаргу багатого магната Стефана Немировича, на землях якого Пашкевич звив своє розбійницьке гніздо.

Та надамо слово документу:

«Року 1611 місяця генваря 14 дня.

Писав до підстарости житомирського уроджений його милість пан Стефан Немирович обтяжливу скаргу на Григорія Пашкевича, котрий зібрав людей свавільних під назвиськом рицерства Низового Козацького і чинить розбої, наїзди та кгвалти на маєтності шляхетські. Пашкевич, не думаючи про добру славу, пристойність і боязнь Божу, злучившись зі свавільними людьми, став за старшого, полковником себе іменує, за допомогою тих волоцюг він сів, яко розбійник, на маєтність мою, Стефана Немировича (названо два десятка його містечок і сіл), року минулого тисяча шістьсот десятого, мало не через усе літо кгвалтом наскакуючи, незмірні шкоди мені і підданим моїм у маєтках зверхіменованих чинив — головорізи мордували людей, мужаток і дівок учтивих кгвалтили, нема села чи містечка, де б мені і підданим моїм шкоди розмаїтої не вчинили Пашкевич та волоцюги його і гультяї, окрім людських кгвалтів коней позабирали, збіжжя озиме і яре потравили.

Року тепер ідучого місяця генваря дев'ятого дня поіменований Пашкевич, наскочивши на моє містечко Шершневське, урядника і слугу мого шляхтича учтивого Яна Розковського зловив, прив'язав, яко поганина, до повозки з конем рядом, відкинувши всяку пристойність і сором. Жон і дівок учтивих кгвалтили, повідрізали їм до пояса кошулі і пасли очі свої лотровські, коли жінок, як бидло, по вулиці гнали.