Смутна доба - Страница 4

Воєвода звертався переважно до Сагайдачного, хоч стосувалося те насамперед Таранухи.

Самозванця пильно вивчають і піддають те широкому розголосу. Князеві відомо було, що сказав присланий до Вишневецьких литовець, котрий буцімто знаходився в Угличі, коли там вбили Дмитрія.

— Я не знаю, — сказав він, — убили справжнього царевича чи підміненого. Але пам'ятаю живого царевича й упізнаю його, якщо це він...

Коли литовець поговорив у Гощі з самозванцем, він сказав таке:

— Це справжній царевич. Я упізнав його по знакам на тілі, окрім того виявилось, що він пам'ятає зі свого дитинства таке, чого інший не може знати...

— Здається мені, не себе, а нас вони хочуть переконати, що це справжній царевич, — роздумливо висловився князь Острозький.

Він наказав джурі запалити свічки, воєвода і полковник довго обмірковували події.

Князь добре знав обстановку в московській державі. Ще на початку нового століття край заливали проливні дощі, не дали визріти хлібам — до морозів стояли вони зелені як трава. А на Успення Богородиці ударив мороз. Почав лютувати голод. Батьки покидали дітей, чоловіки жінок, аби не бачити їхньої голодної смерті. Люди падали, як мухи, історики пишуть — моровиця так не валила. Взимку голодуючі їли сіно, мов худоба, трупи валялися на вулицях неприбраними. Поширився канібалізм, людське м'ясо запікали навіть у пироги. Бідняки тікали з сіл, всі посунули на Москву, створили і там голод — тільки протягом недовгого часу в місті вимерло півмільйона жителів.

До голоду приєдналася холера, і ніхто не вів з нею ніякої боротьби. На дорогах, по селах і містах чинився розбій, прямо серед білого дня людей вбивали, ґвалтували, грабували. Особливо процвітала смута на покордонні, де осідав неблагополучний люд, смута перекинулася на Білу Русь та на Україну. Зграї грабіжників чинили розбій під Москвою, особливо якийсь Холопка.

— А цар Борис у цьому содомі вирішив оголосити війну хабарництву, захотів ліквідувати злодійство і корчемництво. Настроїв проти себе бояр та й простолюд теж. Його звалять свої ж чиноначальники, смута панує на Русі...

З московської столиці доходили вісті, що Годунов конфісковує маєтки, накладає штрафи на думних дяків і бояр, котрі беруть хабарі, чіпляє хабар на шию бояра і возить його по Москві, а тоді кидає провинного до в'язниці. Повсюдно впала мораль, йде огульне пияцтво і бродіння умів.

Поява самозванця при непевному становищі Годунова ще більше розхитує державу.

Князь на якийсь час замовк, він тепер швидко втомлювався. Та не жалів себе, видно, що йому боліло.

— Швидше всього поява самозванця йде від Сапеги, канцлера литовського, чую його руку, — зробив припущення. — То його слуга, Петровський теж біглий москвич, заявився до Вишневецьких і визнав злодія істинним Дмитрієм. Істинний він чи підставний — життя покаже. Петровський назвав прикмети царевича — бородавку на обличчі і те, що царевич теж мав одну руку коротшу від іншої. Сапега — прибічник короля і лютий ворог Бориса Годунова, царя московського. А за спиною Сапеги — єзуїти, які хочуть за допомогою самозванця прийти на московські землі. Тим і зацікавив «царевич» королівську моць, його уже запрошено до Кракова. Ось чому зібрав вас. Маю дані, що папський нунцій Рангоні, котрий при королівському дворі, готує самозванцеві аудієнцію у його королівської милості. Ми маємо, якщо не завадити тому, то бодай знати, як розвиваються події...

Козаки, відправлені до володінь Вишневецьких, повернулися ні з чим, самозванець кудись зник.

— Склалося так, що і реєстровцям треба підключатися до пошуків, — воєвода знову повернувся до Сагайдачного. — Наміри єзуїтів зрозумілі, вони хочуть допомогти лжецаревичу сісти на московський престол. Його королівська моць ладен їх підтримати, але волить лишитись в тіні. Чув, король війська давати не збирається, але дозволить самозванцеві оголосити посполите рушення. Очолити його має князь Збаразький, воєвода брацлавський. Маємо протидіяти тому, але так, щоб про нас не довідався король.

З роками князь Василь-Костянтин став обережнішим.

Того ж дня Тимко Тарануха у супроводі десятка надвірних козаків князя Острозького поскакав до Брацлава з грамотою до Збаражського, на нього київський воєвода мав вплив. Годованця Левка Тарануха прихопив із собою.

Зустріч із Долею

Невелика чата надвірних козаків київського воєводи, що їздили до Брацлава, поверталася назад правим берегом Тясмина. Пішли окружним шляхом, бо мали намір заїхати до Черкас — почули, що у Вишневецького, старости черкаського і канівського, бачили царевича Дмитрія.

Десяток ощетинених списами вершників то губилися за розлогими вербами, що торкалися вітами очеретів, то виринали з прирічкового зеленого буйства — коли кінська голова, а коли насторожений вершник. Кінь Таранухи йшов першим, його годованець Левко Розтопча, статний молодий козак, не одривав очей від протилежного берега, на ньому проглядалися крізь зелень монастирські бані на узвишші та хатки Чубівки з левадами до річки. Тимко зиркнув на годованця співчутливо: там пройшло його дитинство, найкраща пора людського життя. Сам би подався через плавні до крайньої хати, де на причілку мальви і великий кущ любистку. Там жила колись незабутня Устинка!