Смутна доба - Страница 3

— Ти його, отче Єлисею, добре знаєш. Спершу він мався ченцем у Печерському та Нікольському монастирях, потім виплив у мене в Острозі, служив дячком у Дермані, а далі кудись зник. Пізніше довідався — перебіг до Гойських. Пан Гаврило Гойський старостою служив у моїх маєтках, він, очевидно, і спокусив його скинути чернечий одяг, стати розстригою. У Гойських, казали мені, учився він стрільбі, верховій їзді та шляхетським звичкам. Сам він ледве уник смертної кари на московській землі, тому й утік з двома такими, як він, на литовське покордоння. Тепер розстриги нема і в Гойських...

Присутні, всі як один, звели голови і запитливо поглядали на старого князя: чому це так зацікавив його, могутнього київського воєводу, якийсь дячок-розстрига?!

Та очі присутніх поступово лізли на лоб — виявляється, мова йшла про того, хто проголосив себе царевичем Дмитрієм. Чутки про якогось царевича уже розповзлись покордонням і досягли Києва.

До князя Острозького прибув посланець московського патріарха з грамотою, Афанасій Пальчиков, князь для більшої переконливості зачитав місце з грамоти, де говорилося, що «называющий себя Дмитрием — беглый дьякон, патриарх посвящал его, и весь собор это знает. Впоследствии он впал в злые еретические дела и чернокнижие и, страшась справедливой казни, бежал».

— Неспокійні часи прийшли до ваших сусідів...

Воєводі стало відомо, що піп-розстрига, патріарх називав його Гришкою Отреп'євим, виринув поміж слуг князя Вишневецького. Той по злодійському помислу, а може, королівському повелінню став поширювати плітки про московського царевича, який дивом врятувався од смерті. Учорашнього попа-розстригу вельможі покордоння стали приймати з царськими почестями.

Огрядний Єлисей Плетенецький, архімандрит Печерської лаври, як завше, коли хвилювався, став гучно прокашлюватись; поміж духовних осіб завмер з піднятою головою Максим Смотрицький, дидискал Богоявленської школи. А його колега Іов Борецький, котрого щойно переманив зі Львова князь Василь-Костянтин, ніяк не міг зорієнтуватись і про щось допитувався тощого монаха, що сидів поруч нього. Троє названих теж були вихованцями Острозької школи і улюбленцями воєводи.

Про лжецаревича чули всі. Після смерті московського царя Іоанна при слабоумному синові його Федорі владу на московській землі забрав шурин Борис Годунов. Він одразу заходився винищувати можливих суперників, а малолітнього сина Іоанна Дмитрія (од восьмого шлюбу царя) Годунов разом із матір'ю, царицею Мар'єю, відправив у глухий Углич.

Через кілька літ царевич Дмитрій трагічно загинув.

Після смерті царя Федора трон захопив Годунов, і почалися на московській землі смутні часи. Одразу виникає поголос, що царевич Дмитрій живий, тільки невідомо, де знаходиться. Одні казали, що зарізали іншого хлопчика, інші — Дмитрія підмінили ще немовлям. І зробила те сама мати, цариця Мар'я.

Про царевича Дмитрія заговорили минулого літа по обидва боки Дніпра.

Князь Василь-Костянтин зробив довгу паузу. Запрошені стиха гомоніли, висловлювали припущення, чим те може кінчитись. Особливо непокоїла всіх королівська увага до лжецаревича і те, що він збирається на Москву відвойовувати захоплений Годуновим трон.

Хтось згадав Поссевина, ватиканського емісара в московську державу, якому так і не вдалося схилити царя Іоанна до католицизму.

— Його королівська моць шукає нових шляхів на Москву!

— Кажуть, що розстрига згоден на будь-які умови, аби досягнути свого.

— Хитро задумали!..

Воно справді — Отреп'єв, чи як його там, виходець із росіян, за що тут докоряти короля? А може, Отреп'єв лише підготував самозванця? Чи самозванець — підставна особа ворогів Годунова, і зроблено те руками Сапеги, коли той сидів послом у Москві? А Борис Годунов вважав самозванця ділом боярських рук.

— Єзуїти так сховають кінці, що й не знайти!..

Тарануха до розмови не втручався, хоча знав більше всіх:

інформація воєводи, яка розпалила пристрасті, йшла від нього.

Отець Єлисей Плетенецький, найогрядніший у залі, усе ще сопів і відкашлювався.

— А чому його, ваша княжа милість, потягло до Вишневецького?

— То й маємо дізнатись. Мусимо стежити за кожним кроком самозванця. У московському краєві неблагополучно — голод, повсюдний розбій, мор почався. Туди досить одної іскри!..

Таранусі згадався раптом побратим Карпо. Пройшло майже десятиліття, як вони протидіяли уніатам, особливо Терлецькому та Потію. Доки ганялися за тими проклятими бланкетами, Терлецький породив на Україні унію, став першим уніатським біскупом. Потій злетів ще вище, ставши митрополитом, уже четвертий рік чинить сваволю в Київській митрополії. Його так і прозивають: митрополит-гонитель.

Тарануха усе ще відчував, як не вистачало йому побратима, дві протилежні сили зчепилися сьогодні ще більше, на смерть. Правда, мав він годованця Левка, достойного козака, але надто різні вони за віком. Левко після школи та кількох літ козакування на Запоріжжі ходить під його рукою, але замінити побратима, ясна річ, він не може.

У залі лишилися Тарануха, Сагайдачний та старший джура. Князь Василь-Костянтин теж підвівся з крісла, показуючи тим, що аудієнція закінчилась.

Та названих вище людей воєвода не відпускав.

— Самозванець гостює у князя Адама Вишневецького. Нам відомо, що князь Іван Вишневецький — близький родич Василя Глинського, одружені вони на рідних сестрах. Отож Вишневецькі — родичі покійного московського царя. Виходить, самозванець гостює у них не випадково, прийшов до свого царського родича, хрещеного батька. Самозванцеві у Гощі виявляють царські почесті.