Смутна доба - Страница 31

Бояри, думні дяки та стрільці кричали в натовп:

— Хапайте їх, послів злодія! Бунт!..

Та прибічників Годунова ніхто не слухав. Народ вимагав царського слова.

Подаємо уривки грамоти, привезеної посольством до Москви:

«Ви цілували хрест отцю нашому царю Івану Васильовичу і нам, його дітям... Цілували хрест зраднику нашому Борису Годунову... Я, государ християнський, по своєму державному милосердному звичаю не маю на вас за те гніву, бо ви учинили так через необізнаність».

— Пошли йому, господь, довгих літ, царю Дмитрію!

— Чуєте, цар пробачив нам!..

Говорилося в грамоті, що істинний цар йде з великим військом, що міста й села повсюдно йому скорились, що цар не хоче кровопролиття і тому чекає їхнього рішення.

— Воістину мудрий цар!

— Ось хто дбатиме про нас, людоньки!

«Згадайте, які утиски від Бориса Годунова чинилися вам, боярам, воєводам й усім іменитим людям... А ви, дворяни і діти боярські, скільки бід натерпілися! А вам, гостям і торговому люду, не було вільгот у торгівлі і збору, третина виручки вашої переходило до нього!

Ми, християнський цар, жаліючи вас, пишемо вам, щоб ви ударили нам чолом і прислали до нашої царської величності митрополита та архієпископів, бояр і окольничих, дворян і дяків думних, дітей боярських і гостей, і кращих людей. А ми вас пожалуємо — боярам вчинимо честь і підвищення, пожалуємо колишні їхні отчини, та ще зробимо прибавку і будемо тримати в честі; дворян і приказних людей будемо тримати в нашій царській милості; гостям і торговим людям надамо пільги і полегшення, і все православне християнство учинимо в спокої, тиші і благоденственному житії».

Посли закінчили читання, площа потонула в суцільному гаморі. Бояри хотіли було заспокоювати натовп, але й самі розгубилися — надто гарно сказано в грамоті і про них. Годунов чинив наругу і над боярами, й над іншим служилим людом, прийшов час зводити рахунки.

Левко перехилився до Покрови:

— Справжній він цар чи ні, але говорить мудро. Вірніше — хитро.

— Знав кого за що смикати, — уточнив Покрова.

А натовп шаленів:

— Живи здоровим, цар Дмитрій Іванович!

— Ми присягали Федору!

Нарешті у людському вировинні почулися голоси:

— Шуйського! Шуйського!

— Тут Шуйський!

Князя пропустили на Лобне місце, його москвичі поважали.

— Князь, ти був в Угличі, коли царевича не стало. Скажи правду, царевича убили?

Тиша на площі запанувала могильна. Шуйський, давній ворог Годунових, відповів:

— Цар Борис послав своїх людей убити Дмитрія, але його врятували. Убили іншого, попового сина...

Ревище знялося неймовірне:

— Царевич живий, тепер він у Тулі! Впадемо йому до ніг, щоб пробачив!..

Пізніше історики багато міркуватимуть, чому Шуйський так сказав. Очевидно, побачив, що час Годунових кінчився. А може, використав момент, щоб розчистити дорогу до трону для себе?!

— Геть Годунових!..

— Нічого їх жаліти, коли Борис не пожалів законного спадкоємця!..

— Господь нам світ явив! Засвітила зоря ясная — Дмитро Іванович!

Кажуть, що Федорові радили вийти на площу і спростувати грамоту самозванця, але той не зважився.

Ворота до Кремля були відчинені, і натовп повалив з площі до царських палат. Стрільці відступали під тиском юрби, розуміли, що при першому пострілі натовп їх розтерзає.

Федір кинувся у Грановиту палату і сів на престол. Мати та сестра Ксенія з іконами в руках стали поруч. Думали, що так зупинять стихію.

Та для натовпу, що увірвався в палату, Федір уже перестав бути царем. Те, що він сидів на чужому місці, додало пристрастей.

— Геть зрадника!

Його стягнули з трону. Мати-цариця бігала між озвірілого натовпу, благала пощадити її дітей. Зірвала з шиї ожерелля і сипонула перлами, думала так відвести біду. Але не допомогло.

Їх не збиралися вбивати: на водовозних клячах відправили усіх трьох в годуновський дім і поставили там охорону.

Посли Дмитрія так і стояли коло Лобного місця, не дозволили побувати в Кремлі і козакам.

— Бунт виник не з нашої волі. Хай буде, як воно є!

Царські палати натовп погромив, люди кричали, що Годунови їх осквернили. У підземеллі виявили двох замучених посланців Дмитрія, з тих, хто приходив раніше. Те додало жару. Всі кинулись вишукувати і знищувати родичів та прибічників Годунових, погромники заходилися грабувати царські покої.

Богдан Бельський після смерті Бориса повернувся із заслання з щирих, а може, й корисливих побуджень, щоб завоювати прихильність у нового царя, пробував навести порядок у Кремлі. Йому вдалося небагато.

Коли погромники опустошили царські палати і почали вибивати двері царських погребів, Бельський пішов на хитрощі:

— Люди, чим пригощати будемо нового царя? Ви думаєте над тим, що поставимо йому на стіл?! Біжіть громити погреби іноземців, випийте їхні напої і добро заберіть — воно нажите нечесно!

До півночі в місті чинився содом, історики пишуть, що вишукані напої бунтівники черпали шапками і чобітьми. А чи треба більше, якщо є випивка?!

Присланих Дмитрієм людей Бельський прилаштував у посольському дворі.

З липня 1605 року до Тули відправилися князі Іван Воротинський та Андрій Телятевський. Повезли Дмитрію провинну грамоту, запрошували на трон і обіцяли бути покірними. Грамоту направив і патріарх Іов з духовним та цивільним людом московської держави.