Смутна доба - Страница 13

К оглавлению

— Щедрий спосіб життя підточив його багатства, він уже в боргах. Тому, кажуть, і зацікавив його царевич Дмитрій.

— Ти частіше попадайся йому на очі та виявляй послушенство. То для діла треба, Левко!..

Молодший Розтопча ображено сопів.

— Коли додому повернемось, батьку? — буркнув, як трохи заспокоївся.

— Боюсь, не скоро...

До Самбора прибув Левко перед закриттям воріт.

У Печерській лаврі

Покинувши коня на джуру, Петро Сагайдачний пірнув у підворіття Троїцької надвратної церкви і попрямував поміж служб до будинку настоятеля. Показний за статурою, у заломленій назад смушевій шапці, з шаблею при боці, перед ним навіть зустрічні монахи схиляли голови.

Печерська лавра — одна з найдавніших на Русі, вона стала колискою православ'я. Проходили віки, накладали вони свій відбиток і на чернече містечко, яке розросталось. Найбільше бід спізнала лавра за свою тисячолітню історію спершу від татаро-монголів, а тепер від унії.

Сигизмунд зі своїми єзуїтами добре розуміли важливість Печерської лаври, король навіть випросив у папи Клемента VIII особливу буллу, за нею лавра з усіма прибутками мала відійти до уніатського митрополита і перебувати під рукою Рима. Це викликало таке обурення православних дворян, що король змушений був просити папу відмінити буллу. Папа згодився і двома бреве дозволив звільнити лавру од влади уніатського митрополита. Так її, по суті, було врятовано, бо все, що потрапляло до рук уніатів, приходило в занепад.

Хоча боротьба продовжувала точитися, і ми її ще торкнемося не раз. Сагайдачний знав про те ще з уст архімандрита Никифора Тура, попередника Єлисея Плетенецького.

Покордонне дворянство останні роки на сеймах вперто захищало Дім божий, як називали лавру, від зазіхань католиків, домагалися, щоб найбільший на Україні монастир користувався своїми давніми правами, бо місцева знать поклонялася тут праху своїх предків, а простолюд сходився сюди до своїх святих угодників.

Сагайдачний намісника вдома не знайшов.

— Отче, знайди мені архімандрита Єлисея, — попросив якогось ченця.

Плетенецький виявився коло Успенського собору, не по-чернечому заспішив назустріч полковнику київського реєстрового козацтва. Його огрядна постать у чорному природно вписувалася в оточуючий побут, своєю прудкою манерою ходити він задавав тон іншим, у лаврі всі бігали, наслідуючи отця Єлисея, як влучно висловився Іов Борецький.

Хоча бурхлива господарська діяльність архімандрита не у всьому задовольняла Сагайдачного. Знав він його давно, обоє вийшли зі Львівщини, в один час навчалися в Острозі, обоє були прихильниками князя Острозького. Проте Плетенецький дуже змінився за останні роки, відколи від Никифора Тура прийняв лавру. Коли був ще ігуменом Пінського монастиря, отець Єлисей запекло боровся з унією, тепер клопоти про прибутки лаври помітно пригасили ту діяльність. Тільки й розмов у нього, що про нові монастирські села та містечка, їх уже мала лавра кілька сот, про цегельні, ґуральні та шинки. Паству ж потрібно брати вірою, а не прибутками.

Отець Єлисей лишився противником унії, але перестав бути борцем проти неї. Це непокоїло не одного Сагайдачного. Лавра перестала бути осередком протиборства унії, може, через пасивність того ж отця Єлисея. Його увесь час треба було підганяти.

До певної міри сприяло тому і двояке становище архімандрита, адже сеймова боротьба за лавру ще не була остаточно виграною. Потій, не перший рік київський уніатській митрополит, забився аж у Підляшшя, раз у раз проголошуючи, що «ворог не спить». Король хотів зміцнити його становище на київській митрополитчій кафедрі. Після сейму 1600 року він дав наказ київському підчашому Лаврентію Лозці увести Потія у володіння київською митрополією і приналежними їй маєтками. Як видно із донесення Лозки, від середини липня 1600 року введення Потія у володіння Софіївським собором та Видубицьким монастирем відбулось, а настоятель лаври з монастирською капітулою за непокору Лозці були притягнені до королівського суду. Водночас Лозка вніс протестацію у книги київського міського магістрату, що лавра не сприяла йому у введенні Потія у володіння маєтками, які оспорювали печерські монахи. Подвійний суд виграв Потій, лавра уступила королівським вимогам, аби не платити штраф п'ять тисяч литовських грошей. Під кінець листопада того ж року Потій ще й «ґвалтовно» захопив монастирській двір Печерськ з приналежними йому селами.

Та архімандритом до рішення сейму лишався Єлисей Плетенецький.

— Князь Острозький запевняє, що справа буде виграна православною церквою. Король не піде на конфлікт з покордонним дворянством, він уже написав папі, щоб той відмінив буллу на передачу Печерської лаври уніатському митрополиту. І з Софією чи вийде у Потія?! Тому не губіть віру, отче!..

Пішли вниз, до Дніпровських схилів, звідки відкривалися мальовничі краєвиди на буйні заплавні ліси та озера лівобережжя. Внизу схилу, коло прибережної дороги на Видубецький монастир, купчилось якесь сільце з церковицею в центрі, звідси добре видно було острів навпроти Видубецького монастиря.

— Непокоять і мене уніати, коли чесно сказати, — Сагайдачний кивнув головою в бік Видубецького монастиря, київської резиденції Потія. — Чули про події у Вільно? Потій вирішив остаточно погубити нашу віру!