Смутна доба - Страница 14

Уніатській митрополит, діставши облизня у Києві, вирішив підкорити Львів. Того ж таки 1604 року львів'яни, насамперед, ремісники та дрібна шляхта, зі зброєю в руках не допустили Потія до кафедрального собору святого Юра. Тепер він безчинствує у Вільно.

— Ви не перебільшуєте загрозу, пане полковнику?

— Ні, отче Єлисею. Маємо боронити свою віру активніше. Це стосується, насамперед, вас. Адже у Києві ви глава православ'я. А Київ тепер — головне місто покордоння, якщо не всієї України!..

— Хіба ж я не захищаю свою віру, пане полковнику? — відповів якось аж ображено. — Іконописну майстерню відновив, не згірша стала, ніж колись була. Скоро власну друкарню матимем. Нині книгу для віруючого не знайдеш і за великі гроші, а ми їх свої друкуватимем! Їздив до Галаганів, у Стрятинську друкарню, що поблизу Рогатина. Нам би таку, або й більшу! І папірня власна потрібна!..

Сагайдачний зрідка похитував головою на знак згоди.

— Мислю поставити видання книг у лаврі на широку ногу. Маємо друкувати їх не лише для себе, а й на увесь слов'янський світ, навіть для Балкан, котрі під рукою невірних. Хто їм допоможе, якщо не ми та московські царі?!

— Помагали й вони до смути.

Сагайдачний задивився вниз на Дніпро, там рухалася ціла флотилія вітрильників; а тоді різко повернувся до архімандрита:

— Не про те веду річ, отче, треба думати про більше. Ватикан оголосив хрестовий похід на схід, як колись на сарацин. Прислані римською курією єзуїти хочуть приспати нашу пильність мнимим безкористям, а самі осилити нашу віру. Вони пролізли повсюдно, у душі наших дітей, розбещують їх. Люди втрачають віру у наші святощі, отче!

— Мій клір чинить уніатам опір. І успішно!

— А Видубецький монастир?! А єзуїтські колеги, насаджені сьогодні мало не в кожному місті?! Україну вони уже схопили за карк мертвою хваткою! Тепер готують наступ на московську державу!..

По річці снувало багато човнів, вгору до Подолу повз на веслах великий корабель незнайомої, очевидно, візантійської роботи.

Полковник на мить загубив нитку розмови — кораблі та гармати були його слабістю. Давно задумав шорський похід на саму Варну, яку турки зробили форпостом для нападів на Україну. Тісно було йому у Києві, але для морського походу треба підтримка Січі.

— На все потрібен час, — тягнув слова отець Єлисей. — Прабатько нашого монастиря Антоній з Любеча сорок літ у печері сидів перед заснуванням Лаври.

Ні, отець Єлисей, з його непомірною обережністю, першоборцем проти унії не буде. Це ясно, як божий день. Він добрий архімандрит, і не більше.

Те, що думав, йому не сказав.

— Непокоять мене самборівські події. І не тому, що звідти родом. Наступ на московську державу стане і нашою бідою!..

Нижнім шляхом мимо сільця з церковицею в центрі, що біля самої ріки, рухалася з Подолу вбік Видубецького монастиря валка підвід, з відстані здавалося, що вони стоять на місці.

Сагайдачний повів мову, з-за чого прийшов. Підготовка до майбутнього морського походу уже почалася, хоч знало про те лише декілька старшин.

Не збирався він посвячувати у таємницю і Плетенецького.

— Мені потрібна одна з ваших дальних печер, котра нічийна. Найдальша од людських очей. Сподіваюсь на вашу підтримку, отче.

Архімандрит не заперечував, печер без мощей була не одна.

У Чигирині

Пан Гирак, каштелян чигиринського замку, готувався до свого, мабуть, останнього весілля. Мало відбутися воно, як і належить, восени, коли хліб піде у засіки, коли у його нелегкій службі на покордонні настане передих — бродяча запорізька сірома розбіжиться по зимівниках пересидіти зиму.

Третій день ішли старостинські лови у холодноярських лісах: Ян Данилович готувався до бенкету, на який, як правило, збирав вельможне панство усього покордоння. За лови завше відповідав каштелян, то був його службовий обов'язок. Першого дня на полювання приїхав і пан староста, трьома каретами прикотило оточуюче його жіноцтво, але того ж дня ще завидна карети відбули назад до Чигирина, а за ними і Ян Данилович зі своєю численною свитою.

Лишилося одне згарище на місці бенкету вельмож. А панові Гираку знову ганяти по лісах на сьомому десятку, сваритися з мисливцями та єгерями, збирати по околишніх селах загонщиків та простолюд, який уміє впольовану живність коптити, солити, в'ялити. Полювання не на порі, звір ще не нагуляв жиру, не відлучив потомство та хіба пан староста на те зважав?! Хто-хто, а він, каштелян, знав — замкові льохи забиті усяким добром, та панові старості вічно мало!

Пан Гирак водночас дбав і про свій весільний стіл, його зробити мав належним!

Невідкладні справи змусили каштеляна покинути мисливські лови і повернутися до Чигирина: знову схизмати погнали на Низ цілий караван різного припасу, в тому числі й огньового. Загубився в степах і великий гурт утікачів з волості, що їм там потрібно під кінець літа?!

Гнав до Чигирина, мало старі кості не розсипались, ледве сповз із сідла. А толку? Загубленого не знайдеш!

— Hex вас шлях трафіть! — сердито лаявся, утримуючись за вуздечку, відчував, що от-от упаде.

— Вельможному панові потрібна допомога? — один перед одним забігали пахолки, котрі його супроводжували.