Смутна доба - Страница 114

114

— Знову саламаха-розтираха та юшка-тетеря! — сказав Тарануха. — Коли уже домашньої страви звідаємо, Левко?

Старий козак звично вимішував саламаху, час від часу доливаючи у казан холодної джерельної води. Згадалася мила Волинь. На його очах підступом і зрадою запровадили на Україні унію, яка стільки горя завдала людям. А скільки ще завдасть?!

І за життя, й після смерті старого князя Острозького протидія унії не вщухала. Було все: і замах на Іпатія Потія, і розправа над запеклим полоцьким владикою Іосафатом Кунцевичем. Паства, доведена до відчаю його жорсткостями, порубала ненависного уніата сокирами і викинула у Двіну. Уже понад два десятиліття точиться невпинна сеймова боротьба з унією, зростає опір козацтва, яке все владніше стає на ноги. Сагайдачний з усім низовим лицарством улився до київського братства.

Тарануха задоволено покректував, слава богу, дожив-таки він до торжества православ'я — ієрусалимський патріарх Феофан, їдучи позаторік з Москви, одурив хитромудрих єзуїтів та шляхетського короля. За кілька місяців у різних кінцях України висвятив він православних владик на всі шість єпархій! Пишався тим, що велику допомогу подали патріархові він, Тарануха, старе луб'я, та Левко, колишній Устин годованець.

Старий Тиміш кинув теплий погляд на Левка, який усе ще вовтузився біля коня. Таки дав йому науку, і немалу: після козацької школи на Січі скінчив хлопець у Києві нижчу школу на Подолі.

Гай-гай, хіба запам'ятаєш усе — скільки весен одлетіло на землі. За довгий свій вік громив Тарануха ляха і бусурмена з Кішкою і Сагайдачним, з Дорошенком і Павлюком. Минулої осені бився у двадцятитисячному загоні гетьмана Жмайла з шляхтою Конецьпольського біля Круківського озера під Табурищем. Влаштували жовнірам та рейтарам засідку, немало потонуло їх у річці, яку так і прозвали козаки — Конотопка.

За довгі роки зазнав він багато невдач. Та останнім часом звідує і радість перемог. Повеселішало, бо вже почали бити шляхту повсюдно, все рішуче виступають люди проти проклятої унії, тепер і помирати не страшно. Та й зміна є: бач, яким красенем став Левко! Біля його родинного гнізда грівся душею, коли знову лишився сам.

— Не пам'ятаєш, Левко, коли до Києва приїздив Феофан? — спитав Тарануха. — Позаторік чи раніше?

Та враз насторожився, облишив дерев'яну ложку. Почув: зі степу загрозливо наростав тупіт кінських копит. Тарануха різко обернувся. Так і є: он вони, за байраками, як мурашва у високих травах — орда!

— Скачи з обома кіньми! — крикнув старий Тарануха. — Вони вже обходять могилу! Та чи повторювати тобі, вражий сину?!

Левко заскімлив, ніби відтяжного болю, а тоді рвонув повіддя і помчав навкіс, бо татари уже перекривали відступ.

Тарануха того не помічав, він спокійно кресав собі, щоб добути вогню для багаття. Оточуючи віялом сторожову могилу, татари дивувались козакові. Йому наче й не до них, знай собі креше та дмухає. А коли перші нападники сипонули до кособокої жердяної споруди на вершині могили, густий дим потягнувся у ранкове небо.

— Брешете, бусурменське плем'я! Горить!

Глянув на Левка: таки вислизнув з облоги! Потім окинув поглядом татарву, що лізла до надмогильної вежі.

Тарануха приклався до яничарки і пальнув у гущу татар. Тоді поцілував вичовгане ложе рушниці, поклав її на палаючий казан і з оголеною шаблею скочив униз із жердяної могильної споруди.

Вони хотіли взяти його живим, але знали: козаки живими не здаються.

— Це вам за себе, ось ще раз за себе! А сини добавлять! — не підпускав до хисткої вежі татар.

Уже притиснутий до дерев'яного поруччя, він помітив, як над далекою сусідньою могилою, біля Чорного лісу, теж завалував у небо дим. Пройде година-дві — і вдарить на сполох усе покордоння.

— Посилав господь померти по-козацькому!

Це були останні слова Таранухи.

У чисте ранкове небо звихрювалися дими, закликаючи народ до зброї.

notes

1

КЛОБУК, а, чол. Високий циліндричної форми головний убір із покривалом, який носять православні ченці.

2

МИРЯНИ, рян, мн. (одн. мирянин, а, чол.; мирянка, и, жін.), заст.

1. Люди, що живуть у миру, не мають духовного звання і не належать до духовного сану.

2. іст. Члени сільської громади, миру; селяни.

3. тільки мн. Люди.

3

ЮДОЛЬ, і, жін., книжн., заст. Місце, де страждають, мучаться, терплять нестатки.

4

ПATPIАPX, а, чол.

1. Глава роду за родового ладу.

2. перен. Найстарша, найбільш поважана людина в якому-небудь колективі.

3. Найвищий титул переважно в православній церкві, а також особа, що має цей титул.

5

ПАЛОМНИК, а, чол. Той, хто відвідує так звані святі місця або мандрівний богомолець взагалі; прочанин.

6

КОНАТИ, аю, аєш, недок.

1. Бути в передсмертній агонії; умирати.

2. Те саме, що мучитися.

7

БІСКУП, а, чол. Католицький єпископ.

8

БЕСТІЯ, ї, жін.

1. заст. Дикий звір.

2. лайл. Про лиху, хитру людину, бешкетника, крутія і т. ін..

114