Смутна доба - Страница 61

Хвилював князя Острозького і рокош, годинами думав про нього, закутавшись у хутра. Оголосив його Зебжидовський, вірний друг єзуїтів і прихильник самозванців, то він прагнув звернути їх у католицьку віру.

Рокош почався влітку 1606 року під Сандомиром, туди з'їхалася шляхта почути, що відповість на її вимоги король. Князь тоді ще він був в Острозі, послав до Сандомира Єлисея Плетенецького, дуже шкодував, що здоров'я не дозволило поїхати самому. Не був він і на Люблінському з'їзді, де збирались рокошани — князь Януш оголосив, що батько хворий.

У загальному рокошевому списку вимог були й артикули стосовно ліквідації церковної унії.

— Нічого у нас не вийде! — твердив отець Єлисей.

— Не вийде цього разу — вийде у наступний! Головне — маємо бути незалежними від Потія. Треба, щоб у лаврі, отче, мали ми такого ієрарха, котрий мав би право наділяти священнослужителів церковним саном. Тоді від їхнього митрополита не залежатимемо! Шукай такого, отче!

— Слухаю вас, князю.

— А ще вимагай у Сандомирі, щоб король видворив з України єзуїтів. Хай лишаються вони там, поруч Корони, на покордонні їм робити нічого. І з королівського двору треба їх видворити, особливо Андрія Боболю.

— Слухаю вас, князю.

Невдоволення королем росло, його хотіли позбавити трону. Януш Родивіл, один із вождів рокоша, уже призначив під Варшавою з'їзд для підготовки виборів нового короля.

Та король не спішив під Сандомир, виринув пізніше в іншому місці з десятитисячним військом. На його бік перейшов Станіслав Жолкевський, після смерті Замойського був він найвпливовішою в Короні людиною; закликав шляхту до примирення з королем не менш авторитетний представник католицького духовенства кардинал Мацієвський.

Князь Острозький мерзлякувато поправив плед. Він не вірив у перемогу рокошан із самого початку, надто погано знає шляхта свого віроломного і хитрого короля. Та й чи до зміни влади, а значить подальшого бродіння в Короні, коли татари лише за минулий рік нападали на Україну шістнадцять разів!

Знову дратівливо потягнувся до дзвінка, він таки втомився. І не розв'язати йому проблем, їх зібралося так багато!..

Підтримуваний слугами князь відбув до покоїв.

Наступного ранку Острозький з'явився на Кемпі, у своєму родовому монастирі. Чернечий одяг навіть пасував до його старечої постаті.

Князь морив себе голодом, день і ніч молився, спокутував свої неіснуючі гріхи.

Суботів

Йшла возовиця, півсотні гарб цілими днями снували по селу — підстароста Хмельницький стягав до двору своє збіжжя.

Поспішали.

— Засніжить, ганяй тоді по ярах!

— Або в похід покличуть?!

Господарство мав підстароста немале, однієї землі — півтисячі десятин. Міг би взяти й більше, та хто його обробить?!

У покоях підстарости на хуторі з'явилася нова особа — дівчина Доля. Двірські нічого про неї толком не знали, хіба що була вона чимсь налякана. Аж сполотніє, як побачить, що до хутора несуться згори вершники, а траплялося таке щодня.

— Це мої люди, дівчино, — заспокоював її Хмельницький.

— Не зважиться каштелян вчинити напад на хутір. Навіть коли дізнається, що ти тут. Піде до старости скаржитись. Я про те вчасно дізнаюсь і щось придумаємо...

На хуторі її прийняли, як свою. Для двірських вважалася вона новою покоївкою, хоч ніяких обов'язків не мала. Навіть коли сама знаходила якусь роботу, господар хутора її делікатно відсторонював.

— Відійди трохи після твоїх пригод!..

Жила вона на хуторі уже другий місяць. Осінніми вечорами, коли хуторяни збиралися до світлиці, з Долею було цікаво. Знала вона багато історій, прочитала багато книг — від давньогрецьких до сучасних хронік, грала на різних інструментах, захоплювалась навіть астрологією, добре знала небесні світила та їх таємничий зміст. Мати подбала про освіту доньки, виховувалась вона разом із дітьми Вишневецького, черкаського і канівського старости, була завсідницею княжих розваг і прийомів, щороку їздила з доньками старости в Корону.

— А мій росте, як бур'ян, — підстароста погладив голову сина. — Давно пора хлопцеві в науку. Та куди? У колегіум душа не лежить, наших шкіл катма. Подейкують, що відкриють таку при Київському братстві, та коли те буде?!

Хмельницький вирішив віддати сина до Богоявленської школи у Києві, що на Подолі при монастирі. Рік ще перегуляє і нехай їде.

Доля розказувала про Ікара, який не побоявся одірватися від землі, зробивши собі крила. Хлопець хапав кожне її слово.

— Розкажи про Трою. І про Геракла теж...

Богданко так і пряв вухами.

Якось Доля пригорнула підлітка до себе і запропонувала Хмельницькому:

— Підготую вашого сина до школи, пане підстаросто?!

Хмельницький охоче погодився.

Луцьк

Обережно спустилися до річки і з'їхали на міст. Коло міських воріт по цей бік Стиру їх запитали, чиї вони?

— Князя Острозького. Добираємось до його маєтностей.