Смутна доба - Страница 50

— Одвези його удовичці. Дарунок від мене...

Джура до того уже звик. Гетьман проміняв навіть сімейний затишок на тютюновий дим безкінечних походів, хоч перед жіночими звабами встояти не міг.

Яків Собеський, польський мемуарист, батько короля Яна III, добре знаючи Сагайдачного, писав про гетьмана, що був той «смілий розумом, шукачем небезпек, відзначався зневагою до життя, перший у нападі і останній у відступі, рука його ніколи не давала промаху, пильний у таборі, не любив розніженості, не був схильним до випивки, як водилося між козаків. Правда, мав він і ваду — надто тяжів до любовних пригод, котрі й пришвидшили його смерть».

У Самборі

Молчанов прибув до Самбора і, завдяки гостинності пані Мнішек, поширював у Короні чутки про врятування царя Дмитрія. Хтозна, чому вона на те пішла?! Може, тому, що все ж була мачухою Марині, а може, хотіла віддячити за чоловіка, про долю якого нічого не знала.

Тарануха перехопив двох гінців з московської держави і відправив їх до князя Острозького в Київ. Виявилось, що обидва їхали з присягами сіверських земель уцілілому цареві.

Потім до Самбора потяглося ціле посольство: запрошували Молчанова до Путивля. Але той не доїхав; йому, людині цивільній, потрібен був досвідчений у військовій справі помічник.

Таку людину вперто шукали, і Тарануха подвоїв пильність.

Таранусі дуже не вистачало Левка та його приятеля: розшукуючи Долю, козаки невідомо куди поділись. Тарануха часто їх згадував, при попередньому самозванцеві йому було набагато легше. Левко та Покрова швидко знаходили стосунки з потрібними людьми і давали таку інформацію, яку Тарануха сьогодні роздобути не міг. Хоч їхня відсутність теж несла користь — раптом лишились колишні знайомі!

Цього разу надвірні козаки поселились у містечку, нижче костелу, в районі, де раніше проживав Левко. Самбір при Молчанові не переповнювала шляхта, про шляхетське рушення навіть мова не йшла, пані Мнішек не влаштовувала бенкетів і пікніків.

Золоті часи Самбора минули.

Хоч і це йшло на користь Таранусі, у тому застої він не пропускав жодної людини, що з'являлася в невеликому місті. Двоє його козаків цілоденно крутилися біля кожних міських воріт.

Якось під обід прискакав козак від львівських воріт:

— Привезли когось в супроводі цілого гурту жовнірів!..

Був то кремезний похмурий незнайомець літ сорока, його на простій двоколісній біді доставила прямо в пустуючий маєток самбороського воєводи, де жив Молчанов.

Наступного ранку Тарануха знав, що жовніри натрапили на московського підданого Болотникова, котрий багато років провів у турецькій неволі. Передали йому і зміст розмови приїжджого із самозванцем. Болотников виявився тим, кого Молчанов шукав — військовим холопом князя Телятевського, тобто обізнаною з ратною справою людиною. Військова справа у надвірних козаків стояла тоді високо — військові холопи багатьох вельмож не уступали кадровим офіцерам.

Молчанов довго розмовляв з колишнім невільником, цікавився його минулим, планами на майбутнє.

Болотников, як колись Тарануха, прибився до Польщі з Італії і прямував на московські землі. Колишній служитель таможні на кресах мав багате на пригоди минуле. Молчанов одразу зрозумів, що перед ним досвідчений воїн і людина, котра пізнала від панів багато зла. Все те його влаштовувало, самозванець запропонував Болотникову спільно виступити проти підступних бояр.

Між ними відбулась така розмова:

— Ще у Венеції чув я про чудесні зміни, які відбулися на московській землі. Про царя, улюбленця народу, котрого вирішили знищити бояри. Істинному цареві я готовий служити і віддати за нього життя.

Самозванець відповів Болотникову:

— Багато дати тобі сьогодні не зможу. Ось тридцять дукатів, шабля і шуба. Задовольнись цим. Напишу тобі лист, поїдеш у Путивль до князя Шаховського, і він дасть тобі з моєї казни, скільки ти потребуватимеш, поставить тебе воєводою над тисячами ратних людей, з ними і виступиш за мене...

Головну роль у поході на Москву Молчанов, по суті, переклав на Болотникова, а сам лишився на другому плані.

Колишній військовий холоп без роздумів погодився.

Почувши зміст розмови, Тарануха сказав:

— Маю з ним зустрітись!

— Зможу вам, пане, те влаштувати, — пообіцяв козакові господар кав'ярні, котрий мав у замкові приятелів.

Попри все інше Тарануху вразила біографія Болотникова, так схожа на його власну.

Зустріч з братом

Загублений у правічних лісах Манявський скит лишався майже таким, яким бачив його читач у першій книзі. Вікові смереки ліпилися, мов свічки, до крутої прямовисної гори, що зводилась над монастирськими спорудами, за ними, по той бік тераси за викладеною з каменю огорожею біг у глибоченній ущелині струмок. Всю полонину до наступної гори наповнювали смереки, видно було лише їхні верхівки.