Смутна доба - Страница 44

К оглавлению

П'яний гайдук князя Вишневецького нізащо ударив москвича. З того й почалось:

— Бий литву та ляхів!..

Невдоволення росло з години на годину.

— Як тільки огонь не спопелить їх, окаянних!

— Ляхи собак до церкви заводять!

Скориставшись неспокоєм, заколотники зібрались у Шуйського.

— Цар хоче передати Москву шляхті, убити нашу віру. Якщо не знищимо його тепер, уся московська держава загине.

— Хай кожний сотник оголосить своїм ратним людям, що цар — самозванець і помишляє з поляками зло, хай ратні люди говорять про те простолюдові; у самозванця п'ять тисяч поляків, та і живуть вони хто де, у нас буде кілька сот тисяч!

— Будемо тебе, князю Василю Івановичу, слухатись, рятуй Москву від єретиків!

Люди Шуйського пішли на вулиці і площі, на базари і сходи — підбурювати москвичів проти іноземців.

— Цар любить їх більше, ніж нас. Храми божі віддає іновірцям!

— Одружився на католичці!..

У ніч з четверга на п'ятницю біля Кремля схопили шестеро заколотників. Трьох поклали на місці, трьох заходилися катувати у підземеллі. Але зізнань від них не одержали.

— Будьте обережні, ваша світлість! — порадив цареві Мнішек.

Та цар не зважив.

Наступної ночі заколотники ставили помітки на будинках, де жили поляки. Знаючи, що цар популярний між черні, Шуйський вирішив схитрувати. Домовились — коли в суботу вранці ударять дзвони і почуються крики, що ляхи хочуть знищити царя, а Москву захопити в свої руки, люди мають кинутись на поляків. А заколотники тим часом захоплять Кремль, мовби для захисту, і знищать царя.

Довірливий цар не зважив на застереження Мнішека, хіба виставив на вулицях невелику стрілецьку сторожу.

Після того, як Розтопча потрапив до штату царського секретаря, він переселився з козаками до Кремля, на його задвірки. Останні ночі вони не спали, бачили, що за стінами назрівав заколот. Одягнені вони були як звичайні собі козаки, спробуй розбери звідки вони — з Дону чи Дніпра? Хоч їхня приналежність до царя була очевидною.

— Перепаде й нам за чужі гріхи, Левко, — висловив припущення Покрова, і нічого йому було заперечити.

Князь Василь Шуйський зібрав до Москви холопів, маневрував ратними людьми, яких теж виявилось чимало. Замість того, щоб військо йшло до Єльця, він тримав їх у кількох верстах від Москви, а трьом тисячам наказав підійти до самого міста.

У ніч на 17 травня 1606 року князь Василь іменем царя наказав розійтись по домівках більшості стрільців та німецьких алебардників, котрі охороняли царський палац.

Левко не захотів виявляти власну ініціативу, він не мав вказівок від Таранухи — охороняти йому царя чи нападати на нього — лише оглянув закутню вежу Кремля, де їх поселили, і наказав бути готовим до всього.

— Спати нам, очевидно, знову не доведеться.

Вислизнув за ковані ворота, лишивши охорону вежі на Покрову. Було так, як він підозрював: люди Шуйського захопили усі дванадцять воріт, до Кремля нікого не пускали.

Близько четвертої ранку ударили дзвони на Ільїнці у Новгородському дворі, а тоді по всій Москві. Невпинно гудів колонний дзвін, оповіщаючи про тривогу. Людські натовпи разом із злочинцями, звільненими з темниць (Шуйський наказав роздати їм сокири та мечі), повалили на Красну площу, уже заповнену кінними боярами та дворянами при зброї.

— Що трапилось? — валував людський натовп.

Заколотники відповідали, як домовились:

— Литва б'є бояр, хоче знищити царя. Біжіть по домівках, рятуйте своїх!

— Винищуйте ляхів, їхні двори помічені!

Князь Шуйський з групою заколотників пробився крізь натовп, в'їхав через Фроловські (Спаські) ворота до Кремля, поцілував біля Успенського собору образ Богородиці і крикнув, піднявши обома руками хрест і меч:

— В ім'я боже ідіть на злого єретика!..

Ударили дзвони Кремля. Люди, що лишилися на площі, теж бігли через відкриті ворота до царських палат, куди пробитись було вже неможливо.

У палаці виявилось лише три десятки алебардників. По них почали стріляти — половина найманців розбіглись, решта відступали коридорами.

Цар з Басмановим спершу пробивалися до людей, і коли труп Басманова полетів з ґанку під ноги заколотників, Дмитрій зрозумів серйозність моменту і, відступаючи під пострілами, кинувся до покоїв дружини. Крикнув їй, щоб рятувалась, і подався в кам'яні палати.

Скакаючи з риштувань, цар дуже покалічився, потім його добив натовп.

Кілька днів останки Дмитрія і Басманова лежали на Красній площі, потім прах царя спалили, начинили попелом ядро і вистрелили в бік, звідки він прийшов.

Повсталий народ винищив поляків, лише послів; родину Мнішеків та їхніх найповажніших гостей пощастило врятувати — Шуйський побоявся ускладнень з Польщею. Простолюд так і не зрозумів, чому загинув цар Дмитрій, на якого вони покладали надії.

Наступного ранку Левко з козаками поскакали на Київ.

Левко у Києві

Тиждень гнали вони коней на південь, не цікавлячись назвами сіл і міст. Хвилювало лише, чи знайдуть де перекусити та прихопити щось в дорогу — ціни на продукти підскочили божевільно.