Смутна доба - Страница 86

К оглавлению

— Нечуване зухвальство, миряни! До нас прислано гріхотворника і осквернителя церкви!

Хтось з кимсь не погоджувався, у храмі зчинилася бійка. Буйно вели себе жінки, ґвалт стояв, як на пожежі!

Богомолки побігли в усі кінці міста:

— Кінець світу прийшов!

— Тікаймо з Києва, людоньки!

Чоловіки заспівали іншої, Київ винесло на вулиці і площі.

— Потій осквернив місто! Ганьба!

— Пішли на замок воєводи! Звідти усі нещастя!..

Київ вийшов з покори.

Історики пишуть, що заколот київського духовенства та міщан вдалося приборкати лише через три дні. Бунтівники занесли протест до гродських книг. Козаки теж вписали, що вони, сини східної церкви, захищатимуть православ'я головами.

Логвин

Підтягнутий і як завжди вишукано зодягнений у супроводі двох гайдуків простував він до канівського замку. Після останньої сутички, коли троє київських реєстровців мало не підстрелили його у власній опочивальні, сам він з дому ніколи не виходив.

За звичкою поглядав у різні боки, хоч думками був далеко. Може, навіть у своїй молодості. Почув, що з морського походу на Варну козаки привезли 180 тисяч злотих. Як не заздрити їм, молодим!..

Дорога з Ситників, як пам'ятає читач, збирається до центру містечка круто вгору в суцільному зеленому плетиві. На узвишші перед самим монастирем вона раптом роздвоюється — вулиця виходить на площу, туди ходити Логвин не любив. Звертав під старі липи і стежкою поза монастирською огорожею потрапляв прямо до підйомного мосту замку.

Звертати на стежку під липи стало у нього звичкою, Карпо перевірив шлях однорукого десятки раз. Поставивши хрест на могилі Ілляша, два тижні жив він тим, що слідкував за одноруким і ждав слушного часу.

Логвин та його охоронці порівнялися з монастирською огорожею, як між кущів виросла кремезна постать з півгаківкою в руках та пістолями за поясом.

— Прийшла твоя смерть, Логвине! Молись...

Від пильного ока Карпа не уникли підозрілі рухи гайдуків, він рвучко перевів півгаківку. Стояв похмуро і незворушно, як кам'яна брила, тільки очі застережно блиснули.

Гайдуки і Логвин задкували до провалля, щедро порослого по схилу тонкостоєм. До шелюги карликових озер, що внизу зривища, — кілька сот метрів.

Зрештою вони стали — далі відступати було нікуди.

— Я твій суд, Логвине. За чорноліське козацтво, тобою зраджене. За Юхна і Башу, за рани Левка і смерть його товариша!..

Постріл сполохнув птаство, темною хмарою піднялося воно над зривищем, прилеглими до нього озерами та широкими дніпровськими водами.

Розтопча звик стріляти раз.

Логвин, який за життя нічого доброго не зробив, скоїв стільки зла, що вистачило б на багатьох, незграбно переломився і полетів у прірву.

Цього разу рука Карпа не схибила.

— Зброю на землю, і геть з моїх очей! Чи, може, хочете за ним?..

Гайдуки покидали рушниці і дременули в різні боки.

Карпо важко повернув до монастирської огорожі, біля якої смирно стояла його кобила, запряжена в однокінний візок.

Житомирські пакти

Згідно сеймової конституції 1609 року від унії відпали крім віленського міського також новогрудське та гродненське духовенства, які півтора десятиліття знаходилися в унії. Це занепокоїло митрополита і самого короля.

Новий наступ проти православ'я розпочався одночасно з московським походом Сигизмунда і продовжувався після сейму 1611 року. Водночас польський уряд виступив проти козацтва. Перша комісія по угоді польських комісарів з козацтвом відбулася в Житомирі того ж таки 1609 року. Її постанови знову твердили про своєвольство козаків, які не визнають влади старост і своїх панів, чинять набіги на волості і чужинські міста, порушуючи угоди з сусідами.

Для приведення козаків до порядку сейм визначив комісарів, вони разом із коронним гетьманом мали гамувати козаків. Були то одні слова — московський похід вимагав збільшення реєстрів, покордонні землі вщерть наповнилися козацькими загонами під королівськими коругвами. Сейм ухвалив війну з Москвою, виділивши на неї якісь кредити, король думав не про приборкання козацтва, а про розширення його числа. Комісари навіть не вимагали виконувати їхні вказівки.

Сагайдачний тримався осторонь московського походу, він одразу зрозумів двоякий характер житомирських пактів і всерйоз до уваги їх не брав. Козаки хотіли під його сильну руку, він протидіяв не лише шляхті, а й Жолкевському. Конашевич прагнув ослабити Корону і після довгих роздумів знайшов для того оригінальний шлях. Винищене під Солоницею козацтво потребувало для свого відродження доброго союзника. Та хто піде з ним в союз? Виснажена смутою Москва? Уже ряд літ мали вони спільного ворога, та де взяти московській державі сили, щоб протидіяти Короні?! Піти на союз з Портою не захоче український народ. А коли вдатися до хитрощів? Якщо козацтво посилить напади на Туреччину, Порта мститиме Короні і тим її знесилюватиме. Ляхи ж для боротьби з невірними шукатимуть союзу з козацтвом.