Смутна доба - Страница 27

— Скоморох! Він же прийняв католицьку віру! — дивувався Покрова.

Левко теж здвигував плечима, дивлячись, як процесія духовенства разом із царем носять ікону по міській стіні. Покрова точно визначив — скоморох. До того ж талановитий, грає так, що всі йому вірять!

Царській сотні робота додалась, до Дмитрія їхали і їхали складати присягу. Проходив той ритуал урочисто, на тлі показної розкоші й військової сили. На стінах коло заряджених гармат стояли пушкарі із запаленими гнотами, по місту скакали озброєні козацькі чати, козакам царської сотні пошили барвистий одяг на польський зразок, вони повсюдно супроводжували царевича.

Було й інше — цар Борис вирішив отруїти самозванця. Та іноземець, якому Годунов доручив те зробити, добровільно зізнався царевичу і віддав йому яд.

Царевич прагнув піднятися вище буденних інтересів. Вів розмови з підлеглими за чаєм, запрошував до себе на розмови росіян, українців, поляків, православних священиків і ксьондзів, бував на тих зібрання і Левко. Любив торкатися релігійних і філософських тем.

— Коли сяду на престол, — казав, — відкрию школи, університет, як у Кракові, посилатиму боярських дітей на чужі землі і до себе запрошуватиму людей, мудрих у грамоті та ремеслах!

Дмитрій читав польські книги та історичну хроніку, вів бесіди з риторики та філософії. Левко, вихованець запорізької школи, все те колись вивчав і бачив, що самозванець не дурний, зовсім не якийсь там Гришка Отреп'єв.

У Путивлі коло Дмитрія завжди бачили єзуїтів Миколая Черниковсвкого та Андрія Савицького, з ними царевич вів довгі бесіди.

Та становище лишалося напруженим, особливо коли царевича раптом покинув гетьман, зібрав свою сотню і несподівано поскакав до польського кордону.

Левко ледве докопався до суті справи. Виявляється, Лев Сапега написав Мнішеку, що поміж шляхти велике невдоволення його участю у московському поході, і зажадав, щоб той повернувся додому. Юрій Мнішек виїхав, посилаючись на те, що він як сенатор повинен з'явитись на черговий сейм.

Шляхта знову почала вимагати плату за службу.

— Не віддаси — всі поїдемо! — кричали.

Царевич за чиєюсь порадою розрахувався з частиною ополченців. Вийшло ще гірше — більшість поляків поїхало слідом за Мнішеком. Царевич спробував запобігти тому, він їздив по ротах, умовляв шляхтичів не залишати його, обіцяв, що він їх щедро винагородить. Та у відповідь чув одні образи, хтось навіть сказав:

— Дай боже, щоб тебе посадили на кол!

Дмитрій дав кривднику в зуби, та його звалили на сніг і стягнули шубу, він змушений був викупляти її.

З Дмитрієм лишилося всього півтори тисячі поляків. На колі замість Мнішека гетьманом обрали Дворжицького. Царевич розгубився, подумував навіть повернутися до Польщі, та росіяни, що пристали до рушення; повертатися з ним не захотіли, здаватися Годунову теж. Тому вирішили настрахати царевича — не підеш з нами, віддамо тебе Годунову.

Доля змилостивилась над ним — до Путивля прибилось чотири тисячі донців, а слідом прилетіла вістка про смерть Бориса Годунова.

Ходили чутки, що помер він від яду, який сам приготував. Хлинула з рота-носа кров і за дві години царя не стало. На трон посадили його неповнолітнього сина Федора з матір'ю. Новий цар теж почав з грамоти, де розвінчував «злодія, котрий назвався князем Дмитрієм Углицьким». Патріарх Іов та Шуйський, котрий брав участь у похороні справжнього царевича, умовляли москвичів не вірити пліткам.

Та люди не вірили боярам, всім, хто підтримував царя. Все, що вони говорили, піддавалося сумніву, навіть коли сказане було правдою. Бояри на Русі ніколи не жили державними інтересами, а дбали лише про себе.

Простолюд хвилювався і вимагав від бояр:

— Нехай приведуть до Кремля матір Дмитрія. Хай вона скаже, чи живий її син. Якщо тримають її у темниці, значить цариця каже, що її син живий!

Царевич Дмитрій теж вислав до Москви своїх людей з грамотою. Казав, що царювати Борисовим дітям лишилось недовго. Почне розпускатися на деревах лист, і царем стане він!

Царське військо усе ще тримало в облозі Кроми, донці поробили в руїнах окопи та підземелля і звідти відбивали наскоки царського війська. Проти обложених стояло сімдесят тисяч годунового війська, вони мали багато гармат, втому числі важких — їхнє дуло могло охопити лише двоє.

Та містечко годуновці взяти не могли, сучасники назвали ту облогу вартою сміху.

Корела своєчасно завіз у Кроми достатньо продуктів та горілки. До захисників містечка прибігали на чарку царські стрільці, навіть, кажуть літописи, перетягли обложеним всі гармати. Корела вирішив мудро: доки царське військо стоятиме під Кромами, московська земля присягатиме царевичу і сили його ростимуть без втрат.

До царського війська прибув Петро Басманов з духовенством, щоб привести його під присягу новому царю Федору. Та військо завагалось. Ратні люди заявили, що хочуть служити законному правителю, спадкоємцеві Іоанна Васильовича. Годунов прийшов на трон незаконно. Його діти взагалі некороновані. Доки цар Борис, якому ми присягали, був живий, ми служили йому вірою і правдою, а тепер того обов'язку не стало.

Врахувавши настрої ратних людей та порадившись з князями, Басманов оголосив війську, що Дмитрій — істинний царевич.

Ні з чим вернувся до Москви Новгородський митрополит Ісидор, втекли князі Ростовський і Телятевський, а військо, очолюване князем Голиціним, розгублено топталося на місці.