Смутна доба - Страница 24

Передову сторожу ніс пан Неборський з двома сотнями. Вони увесь час не випадали з поля зору Юрія Мнішека, гетьмана царського війська.

Шляхетський збрід, підбираючи усяку нечисть, повалив до московських кордонів. Російський історик С. М. Соловйов пише, що до самого Дніпра за кожним їхнім кроком стежили надвірні козаки князя Острозького, не давали їм спати ночами.

На переправі

Це єдиний факт, знайдений в історичних документах, де надвірні козаки князя Василя-Костянтина реально протидіяли шляхетському рушенню.

Верст за двадцять вище Києва, у пологій вилучині Дніпра, існувала за тих часів ще одна переправа на лівий берег, не менша за ту, що коло Видубецького монастиря.

Власне, стояла тут паромна пристань, завжди біля насипу гойдалися на воді десятки човнів, особливо великих, для перевезення з лівого берега підвід, лісу, сіна, різних сипких вантажів. Коло причалу горбився збитий з обаполів односкатий навіс, при негоді перевізники готували там собі їжу та й столувалися за грубо збитим дерев'яним столом.

Того пізнього вечора перевізників лишилося троє, решта побрели додому, у невелике селище рибалок вище по річці, від пристані добре видно його крайні хатки, котрі лишились. У темряві накрили казан з недоїденою кашею підгорілим дерев'яним кругом, залили багаття, яке Ще жевріло, і збиралися лягати спати, як раптом почули кінський тупіт, що з'явився зненацька, наче ті вершники підкрадалися до пристані.

Навіс оточили козаки, розбери хто вони такі у темряві, кілька скочило з коней на прибережний пісок. З-за лівобережжя сходив місяць, постаті козаків видавались непомірно довгими і примарними.

— Вкладайтесь спати, дядьки! І щоб я вас не бачив, доки ми поїдемо!..

Перевізники виявились покладистими. Голос козака, котрий наказував, молодий і категоричний, звичний до команд. Він рішуче підсунув до дверей навісу, куди позалазили пере: візники, розкарякуватий вербовий корч, що валявся поблизу.

Молодий козак повернувся до своїх:

— Дійте, як вирішили!

Хтось із перевізників, закритих у навісі, простудно кашляв.

Місяць уже вихоплював із темряви берегові обриси, темні плями човнів та поромів, поблискував на поверхні річки.

Ті, що лишалися на конях, поскакали у різні боки, не відриваючись від берега, двоє скочили в човен і погребли на той бік. Козак, що загнав перевізників до навісу, заходився рубати канати, якими прив'язані були до пристані човни і пороми. Рубонув шаблею і штовхає довгою тичкою від берега, на волю сильній у звуженому руслі течії.

— Бодай тобі лихо! — тужився коло парому, доки не вигнав за причал.

Лише один із козаків байдикував, чатував коло навісу коней, поглядаючи на притиснуті корчагою двері. Перевізники удавали, що сплять, лише інколи блищали чиїсь очі у вузенькій віконній проймі передньої обапольної стінки.

На лівому боці річки спалахнув вогник, він швидко розгорявся, тоді на тлі пожежі вчувся плескіт весел. Двоє, що плавали на лівий берег, вискочили на причал, відштовхнувши на бистрінь і свого човна. По річці пливли різні дерев'яні посудини, принесені течією річки згори.

Нарешті зібралися всі, що роз'їхалися.

— Верст на десять вгору і вниз нічого не лишилось!

Вони покинули пристань, підпаливши прибережний причал. Але перевізники ще довго не зважувались залишити навіс.

Вранці до берега Дніпра, де курився мокрий причал, почало збиратися шляхетське рушення царевича Дмитрія. Його військо розрослось, увесь час до них приєднувалися любителі легкої наживи, які розраховували збагатитись на московському поході.

На місці причалу знайшли вони лише обгорілі головешки. Пороми, човни, плоти, усе, що можна було використати для переправи війська на лівий берег, на відстані кількох десятків верст загадково зникло. Хто те зробив, знав один господь.

Перевізники охоче розказували воєводі:

— Ми з переляку лише вранці відсунули корч, яким нападники підперли двері. Хтозна, що то були за люди?! На конях, з шаблюками та пістолями, а двоє ще й мушкети мали — страх один! Та збіглось їх, як оце вас!..

— Голову висунути боялись, у кожного стрільба, як оце дишло!

— То тобі, Валентію, показалось...

Їх, досі наляканих, перестали допитувати.

Гетьман наказав висікти перевізників, однак від того нічого не змінилось. Шляхта довго радилась, як бути. Йшло до осені і треба було поспішати, а вони сидітимуть тут не один тиждень. Коней можна було пустити і вплав, як це роблять татари, а обоз?

Лише наступного тижня пригнали паром, відбитий десь нагорі, ледве розшукали будівельний матеріал на причали.

Перевіз обозу одним поромом затягувався, та іншого виходу не було. Однак військо таки переправили, втративши, як свідчать документи, лише одного п'яного шляхтича.

Надвірні козаки князя Острозького, що під рукою Левка, прибули на лівий берег у складі царської сотні. Левко тривожно дивився вниз по течії, наче хотів проглянути далину до самих Черкас. Знав би, що Доля так близько, у Києві, мабуть, не витримав би!