Смутна доба - Страница 110

110

Коли гетьман жестом запросив приїжджих до воріт, напруження спало, хоч настороженість не пройшла — від ляхів, а то були вони, всього можна чекати. Дуже свіжим лишився у пам'яті жителів монастиря останній наскок Жолкевського.

Приїжджих пустили до монастирського двору, Сагайдачний повів двох сановників до трапезної, куди зникли патріарх з почетом.

Левко під'їхав до гетьмана і запитливо на нього глянув. Виявляється, приїхав сам Вартоломей Обалковський, королівський секретар, з листом Сигизмунда до патріарха. Не виявивши патріарха в Києві, він подався слідом за ним до Трахтемирова.

Сагайдачний і Левко переглянулись, видно було, вони не вірили жодному слову Обалковського.

— Слідча служба у них бездоганна!

— Певно ж!..

Король прохав патріарха, знаючи його види на козаків, допомогти, щоб козаки пішли на службу до короля.

Старшина, що зібралася коло Сагайдачного, зрозуміла королівське прохання без пояснень. Сейм асигнував кредит для найму двадцяти тисяч козаків, але магнати після останніх репресій побоювались, що козаки не захочуть за них воювати.

У трапезній лишилися патріарх та королівський секретар. Не залишив приміщення також Розтопча і владика Авраам.

— Патріарх погодився виступити із зверненням до козаків! — шепнув Левко старшинам, коли Обалковський покинув трапезну.

Згода патріарха стала зрозумілою, коли дізнались, що король обіцяв Феофанові сприяння у православних питаннях.

До Левка протиснувся знайомий київський реєстровець, котрий приїхав з королівським посольством. Колись він належав до сотні, котра ганялася за бандами Пашкевича.

— Пане сотнику, вам супліка!

Левко пробіг очима папірець і попрямував до гетьмана. Виждавши потрібну мить, мовчки протягнув папірець Сагайдачному. Було там всього два речення: «Королівський секретар приїхав не лише з листом патріарха. Він має повноваження в разі потреби схопити патріарха і припровадити до Кракова».

Левко упізнав почерк Таранухи.

— Це ще ми побачимо...

На обличчі гетьмана не здригнувся жоден м'яз, він лише обвів очима приїжджих ляхів і шепнув Левкові та його козакам з охорони Феофана повернутися до трапезної.

Друга сотня реєстровців підійшла ближче до приїжджих, що збилися на подвір'ї неподалік трапезної. Стояли одне проти одного, наче зібралися обійматись на прощання.

Королівський секретар скочив на коня, слідом за ним за монастирські ворота подалися ті, хто його супроводжував.

— Його святість повідомив, що листа буде передано через гетьмана.

Лише тепер нестриманий у своїх емоціях Розтопча протягнув:

— Яке єзуїтське віроломство!..

Гетьман нічого не відповів на його слова.

Більшість присутніх навіть не зрозуміли, як усе сталось. Під час церковної служби патріарху вщерть заповненій козацькій церкві Зарубського монастиря прямо вдень висвячує на єпископа володимирського і берестейського ігумена монастиря Іезекилія Курцевича. Новий єпископ походив зі шляхетського роду на Волині, учився в Падуанському університеті, молоді роки провів на Афоні.

Існують свідчення істориків, що ігумена Трахтемирівського монастиря патріарх Феофан висвятив на єпископа за проханням Сагайдачного.

Польський уряд так і не допустить Курцевича до єпископства. У 1625 році він виїде до Москви, де його приймуть з великими почестями. Про зустріч патріарха з королівським секретарем у Трахтемирові розповідав історик Василенко у своїй книзі під редакцією Довнар-Запольського.

Подвиг патріарха

Доки повернулися вони із Зарубського монастиря, у Києві вже знали про хіротонію ігумена Курцевича в єпископи.

— Чи їм сорока на хвості принесла? Адже відбулося те тільки вчора!..

У місті панувало збудження, братчики мало не танцювали.

— Нічому не дивуйтесь, козаче, на нашій грішній землі.

Кияни влаштували приїжджим бучну зустріч. Те занепокоїло Сагайдачного, ба, навіть стривожило. Король, мабуть, теж довідався і мав тепер усі підстави діяти.

Гетьман поділився своїми думками з патріархом. Людина смілива і рішуча, той лише плечима здвигнув і усміхнувся — мов, якось воно буде. Хоч одразу посерйознішав:

— Може, дійсно варто зіграти комедію, вигадану вашим сотником?

Хитрість, яку придумав Левко, обговорили на нараді, київські братчики її одностайно схвалили. Хочеться одразу сказати — це не авторська вигадка, так було в дійсності, хоч нагадує той факт сюжет детективного роману.

Невдовзі після приїзду з Трахтемирова патріарх Феофан офіційно заявив, що покидає Київ і через Поділля повертається додому. Недільного дня засмучені кияни в усіх церквах на його честь провели благословенні молитви, влаштували патріарху пишні проводи з хрестами та іконами, усе київське православне духовенство співало осанну його святості.

З Феофаном відправився великий козацький супровід, очолюваний самим гетьманом. Заспокоєний королівський агент Пачковський та його приплічники перестали шваювати коло дому Богоявленського братства і теж відправилися слідом за патріархом. Від Білої Церкви супровід патріарха до кордону Пачковський доручив козацькому полковнику Богдану Кизиму, а сам поїхав доповідати королю про виконану місію.

110