Смутна доба - Страница 101

101

— Гляньте, знову руїни!..

Хлопець хотів поскакати до них, та Отрош його завернув.

Канівський повіт межував з московською державою, тут особливо багато громадилось курганів монгольської доби, пустих городищ та селищ. Драби з Канівського повіту бігали сюди розкопувати кургани, розраховуючи на поживу, йшло на промисли населення. Правда, уходники осідали нижче, на Оржиці та Сулі — ловили рибу, бобрів, тримали пасіки.

— Погляньте, там також живуть — з'явився дим...

Цього дня вдруге вийшли на місце, де живуть люди.

Хлопець мислив по-дорослому і бачив широко, хоч знав далеко не все. Отрош багато розповідав йому невідомого, хлопець вбирав те, як губка.

Лівобережна Україна належала до Київського воєводства. Після конституції 1590 року король почав роздавати ці пустуючі землі магнатам та дрібній шляхті, їхали подорожні і повз лаврських володінь і земель Пустинно-Миколаївського монастиря.

Найбільше відійшло на лівобережжі до Вишневецьких.

Біля якогось пустища виринула із зарослів старого усохлого саду зграя обідранців на конях, сяк-так озброєна, з галасом поскакали назустріч підводі з двома вершниками, що її супроводили. Нападники бачили, що проїжджаючі нічого не мають, на підводі в задку підскакували лише дерев'яний сундучок ченця та клумак з харчем, тому злодії впевнено продовжували гнати своїх кляч назустріч подорожнім.

Візок зупинився, Отрош рішуче витягнув з-під сіна півгаківку.

— Данилку, ставай поруч нас, за возом, а ти Кононе, пужни волоцюг!

Були то шукачі легкої наживи і вели себе вони безкарно і невправно. Один під'їхав небезпечно близько до хлопця, Отрош без роздумів вальнув по ньому з рушниці. Конон насів на грабіжників збоку, ті безладно збилися докупи, запорожець боляче діставав їх кінцем шаблі і гнав від підводи, як овець з тирла. Видно було, що він їх зовсім не приймає за противників, а сутичку вважав за гру.

Коли ще один, занадто гарячий, скис у сідлі, нападники сипонули врозтіч, покинувши поранених товаришів.

— Лупи по них картеччю! — крикнув у жарт Левко і зареготав.

Данилко до болю стиснув ручицю шаблі, не зрушив з місця, навіть коли той, що скакав на нього, виявився небезпечно близько. Більше до хлопця Отрош так нікого і не допустив.

— Ти тримався мужньо, молодий козаче, я тобою пишаюсь!..

Уже б їхали далі, та монах заходився перев'язувати волоцюг, котрі підвивали збіч шляху.

— Нехай лежать, нащо їх брати з собою!.. Змія небезпечна, навіть коли її перерубати!..

Подорожні виїхали на землі Вишневеччини. Появилися вони в кінці XVI століття і займали, за підрахунками істориків, у дещо пізніші часи 11 із 15 повітів Полтавської губернії.

Пішла Вишневеччина з незаконного захоплення маєтків якогось шляхтича Байбузи. Тоді півтисяча узятих на королівську службу козаків підлягала черкаському і канівському князю Михайлові Вишневецькому.

Байбуза за допомогою князя Михайла одержав привілеї на великі земельні володіння по Сулі, Удаю та Солониці, а коли в 1580 році князь передав Черкаське і Канівське староства зі згоди Стефана Баторія своєму синові Олександрові, той відбирає у Байбузи одержані землі — з цього почали на Посуллі князі Вешневецькі. На місці старого Лубно князь Олександр засновує містечко, одержує на нього привілей і магдебурзьке право. Та в 1596 році бездітний князь помер, і його землі переходять до брата Михайла, батька Яреми Вишневецького, при якому почалося масове захоплення сусідніх володінь, навіть за московським кордоном.

Тепер береги Сули уже заселились від гирла до Ромен та річки Удай до Прилук. Але позаторік князь Михайло помер (1616), вдова Раїна Могилянська, дочка молдавського господаря, двоюрідна сестра майбутнього київського митрополита Петра Могили, одержала в спадок Лубни з усіма хуторами та десятком замків.

Княгиня Раїна Могилянська, мати Яреми та доньки Анни, славилась набожністю та вірністю православ'ю. Ще за життя князя Михайла на їх землях заснувалися монастирі лустинський і ладанський. Нещодавно княгині приснився сон, і вона поклалася заснувати ще один монастир — межигірський шгарський монастир в Лубнах.

Про інока Київської лаври Ісаія Копинського чула вона давно, той по запрошенню брати упорядкував два прилуцьких монастиря в маєтностях Вишневецьких, тож саме його отця, сумлінного і благочестивого, запросила княгиня заснувати межигірський монастир.

Отрош Покрова передав інока прямо в руки княгині Раїни — красивій молодій жінці у багатому молдавському одязі, їй тоді ще не виповнилось і трьох десятків літ.

Княгиня вклонилася монахові і приклалась до його руки. Інок Ісаія поблагословив княгиню.

Сагайдачний

Російський уряд вирішив послати військо звільнити захоплений польськими інтервентами Смоленськ. Сейм ухвалив похід на Росію, очолити його мав королевич Владислав. Але не були забезпечені тили — бунтувала Україна. Тому частина коронного війська на чолі з королевичем Владиславом вирушила на Москву, інших Станіслав Жолкевський повів на Брацлавщину. Почувши про наближення турків, той повернув до Дністра. Там уклав мир з турками, щоб зберегти сили для розгрому козаків. Магнати вирішили знищити повстале козацтво, котре зібралося під Білою Церквою. Король визначив комісарів, які мали привести козацтво «до порядку і послуху». Жолкевський виступив з коронним військом та ополченням до Паволочі. Та козаків вони зненацька не захопили, ті уже рухались назустріч шляхті.

101